Коли падає зір

Ніби тятива тоншає слух

Пандемія зневір –

Отже більшає приспаних слуг

 

Якщо званих багато

То обраних – хоч би Один!

Я стомився мовчати

До глухо обернених спин

 

Їм ніхто не сурмач

Не “в законі” у них сурмачі

Кажеш “поле удач”?

На тім полі лише копачі

 

І махає крилом

Чи то Фенікс чи просто стерв’як?

Видно світ загалом

Лиш своїх не розгледіть ніяк...

 

Бачить тризну зневір

Не бажаю ні потім ні вже

В мене падає зір –

Може Бог мене так

                                   береже?

                                               Героям (не)нашого часу

 

коли втома вже валить з ніг –

це героєм знов стать не зміг

ані ти ані той хто мав –

той найкращий із наших лав

 

той що вірив у нашу рать

так що міг воєдино зібрать

тих що стислись в соборний спів

і... зреклися до третіх півнів

 

в цій країні герої в ціні

коли мирно лежать у труні

ті – надійні а ті що – ні

мають стати у чергу (в запас)

десь подалі від стиснутих нас

 

їх запишуть в єдиний реєстр

їм зіграє щемливий оркестр

і дарма що – по смерті лишень

зроблять пам’ятник з їхніх наймень

 

бо зійшовши на той п’єдестал

захлинеться їх вправний хорал

унісон їх умить підведе...

та зненацька (не втямити де)

 

саме в цей негеройський (наш?) час

споживацько-пластмасових мас

з цього боку чи з того Дніпра

хтось безпафосно скаже:

                                                пора

 

Скажіть, коли зустрінете, до речі,

Усім, хто прагнув, падав, знову біг:

«Вам сніг, мов ангел, упаде на плечі,

Лиш треба вірить в ангела як в сніг!»

                                                                                         І. П.

 Навіть не конче іти по воді

Нині чи прісно,

Хай лиш зоря вифлиємська ТОДІ

Віще нам зблисне.

 

Сяйво оте переплавивши в ліс

Бунту й молитви,

Скаже поет: “Хто до ласки доріс,

Доріс і до битви”.

 

Втішаться юди (бо що ж їм робить?)

Його маломов’ям,

Битви не буде, будуть любить –

“Странной любовью”:

 

З імені петлі сотворять йому

Згадками всує

І наворожать з любові тюрму..,

Але – почує

 

Рано чи пізно, вже чи не вже,

Стиснувши простір,

Ангел не витрима – і вбереже

Й прийме у гості.

Христос хрестився!
У ріці Йордані!

А Робінзон Карузо народився!
В Калінінськім роддомі! :)

                

Ці хлопці і дівчата тільки приходять. І серед них – Павло. (... )

У молодій поезії дев’яностих років було багато іронії і сарказму. Весело прощалися з минулим – досить, мовляв, українцям плакати. Проте не обійдені були і трагічний та героїчний мотиви – знову і по-новому з’явився Че Ґевара (...)

У післямові до роману Івана Андрусяка “Вургун”, який не зауважили співвітчизники, я вже цитував слова німецького філософа про те, що нинішній європеєць тільки скривиться, почувши “Батьківщина – або смерть!”. Принаймні, у цьому сенсі ми також європейці. Щоправда у нащадка холодноярських отаманів Павла Щириці це звучить так:

Батьківщина – це мабуть коли тобі б’ють під дих

ти смієшся і кажеш все добре – мені не болить                                      

Василь Герасим’юк

     Більшість Павлових ровесників встигли з’явитися на літературному горизонті років зо п’ять тому. Натомість сам Павло не квапився шукати «колективних» чи скандальних шляхів у літературу, він вистоювався (як і належить доброму вину), сумнівався (як і належить людині мислячій) і виважував міру своєї причетності до Слова (як і належить справжньому поету).

    І саме в момент, коли поет вирішує внутрішню дилему «бути чи не бути» на користь першого варіанту, у всіх молодих літераторів існує небезпека, послуговуючись мовою спортсменів, “згоріти на старті”. Тоді потрібно одне – не “заколисати себе”, у Павла Щириці це звучить так: «Рости. І кричать собі «торро!». Певна річ, для того, аби «хвороба росту» успішно прогресувала, в жодному разі не можна зупинятися, адже, як слушно зауважує сам поет: «хто не здався – той переміг». Власне, цього я йому і бажаю.

Сергій Пантюк

 

   Поет може дати зразки розкішного сюрреалізму, зазирнути по той бік метафори, і все це – не для гри, обмеженої і комфортної, а для того, щоб прорватися потаємною мовою ребелії, реконкісти, взисканого нашого рісорджименто. “Діалектом. Чи радше – арго”, - значить про таке сам Павло Щириця.

Олександр Хоменко

 

   Культ предків (ще-язичників і вже-християн) у Павла Щириці часто поєднується з молодечою зухвалістю урбанізованої степової душі. А глибока – часом до депресивного – екзистенція так само гармонійно співіснує з гіпероптимістичними настроями – тільки не псевдопатріотичного ґатунку, без комічного пафосу і порожніх гасел.
   Тут – жодного хизування накрохмаленою (до неприродного) вишиванкою, купленою на Андріївському узвозі. Жодного показу мод і виклично-метафоричної гри на публіку. Глибше. Значно глибше. Невимовно глибше.

Анна Багряна

                                                                

"Ім'я: Андрій Остапенко
Причина смерті (зазначити докладно): УКРАЇНЕЦЬ"
                                                                  (Акт про смерть)

"Бєз украінскава хлєба, угля і сталі Совєтская Расія нє вистаіт"
                                                                                           (Лєв Троцкій)

Harvester of sorrow
Language of the mad
                   (Metallica)

 

Київська міська державна адміністрація	Національна спілка письменників України
Головне управління культури і мистецтв	Київська організація НСПУ
Головне управління освіти і науки

Лінк на Відео з виступу "НЕТУТЕШНІХ" на "СЛІВА-ФЕСТІ" люб'язно надане Оксаною Яблонською, очільником гутірки українських поетів "SEVAMA"

http://sevama.uaforums.net/post22809.html#top